Пазл створено у співпраці з Благодійною організацією «Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького».
Подружжя художників Алли Горської та Віктора Зарецького працювало в галузі монументального мистецтва, формуючи мову сучасного українського образу — національного за змістом і модерного за формою. Їхній шлюб був не лише особистим, а й глибоким творчим союзом у боротьбі за культурне самоствердження України в умовах радянського гноблення.
Після вбивства Алли Горської радянськими спецслужбами у 1970 році Віктор Зарецький пережив нестерпні випробування. Ім’я мисткині стало забороненим, пам’ять про неї — системно витісняли. Та їхня спільна творчість і громадянська позиція не були стерті: вони відродилися — як символ мистецького опору й внутрішньої свободи, що живить і надихає Україну сьогодні.
Картина Віктора Зарецького «А ми ж тую червону калину та й піднімемо» (1989) — проникливий художній жест пам’яті й надії. Вона втілює внутрішню стійкість митця та надихає нові покоління українців у протистоянні злу.
У портреті Алли Горської Віктор Зарецький втілив ідею відродження України, за яку художниця віддала життя. Назвою картини став ключовий рядок із гімну Січових Стрільців «Ой у лузі червона калина» — пісні, що сьогодні звучить з новою силою.
Червона калина була наскрізним образом у творчості Алли Горської — символом крові й втрат, але водночас пам’яті, спротиву та збереження української ідентичності.
Алла Горська (1929–1970) — українська художниця, дисидентка, одна з центральних постатей шістдесятництва. Працювала у живописі, графіці, сценографії, монументальному мистецтві. Вирізнялася самобутнім стилем та безстрашною громадянською позицією.
Як лідерка Клубу творчої молоді «Сучасник», організовувала виставки, вечори пам’яті діячів Розстріляного відродження, автобусні мандрівки Україною для вивчення історії та архітектурних пам’яток. Досліджувала й намагалася оприлюднити інформацію про масові поховання жертв сталінських репресій у Биківнянському лісі, підписувала листи протесту, листувалася з політичними в’язнями та фінансово підтримувала їхні родини.
Життя під постійним наглядом радянських спецслужб супроводжувалося численними викликами на допити, двома виключеннями зі Спілки художників, позбавленням замовлень, а також знищенням або недопуском робіт до публічного показу. Тривалий тиск завершився вбивством мисткині, а пізніше справу про її загибель було утилізовано.
Попри це, системі не вдалося затьмарити силу її творчості та особистості. Вона стала моральним авторитетом для свого покоління і наступних, а її вплив лише зростає в міру того, як в Україні та за її межами відкривають спадщину мисткині.
Віктор Зарецький (1925–1990) — провідний художник покоління шістдесятників і педагог. Майстер рисунку, живопису, графіки та монументального мистецтва. Поєднував академічну школу з особистим, чуттєвим баченням. Творчість Зарецького — глибоке переосмислення образу жінки, українського простору та щирості людського буття.
Засновник напряму «українська неосецесія», який увібрав витонченість європейського модерну та національну традицію. Його твори сповнені виразної образності, технічної віртуозності та емоційної напруги. Стиль митця поєднує декоративність, ліризм і тісний зв’язок із культурною спадщиною України.
Наприкінці 1970-х років Зарецький відкрив приватну рисувальну школу, де викладав за авторською методикою, викладеною у праці «Роздуми біля полотна». Багато його учнів успішно вступали до провідних мистецьких закладів. Як педагог, він значно вплинув на формування нового покоління українських художників.
